Достеменно не відомо, коли саме народився Петро Конашевич. Різні історики вказують на відмінні дати, наприклад, згідно з Богданом Сушинським, це відбулось близько 1550 року, тоді як Олена Апанович вказує на 1577–1578 роки, а Петро Сас — дату близько 1582 року. На підставі припущення, що в ті часи дітей, зазвичай, називали на честь святого із днем якого була близька дата народження, то Сагайдачний орієнтовно народився близько 29 червня (9 липня) 1582, на свято апостолів Петра і Павла. Сталося це в родині українського шляхтича Конона в селі Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області). Дід його та батько навіть мали свій герб «Побог» («Побуг»).
Юний Петро навчався в одній з православних шкіл Самбора. Потім шляхтич здобув освіту в Острозькій академії. Наприкінці XVI (приблизно, у другій половині 1598 року), Конашевич розпочав службу у Війську Запорозькому. Тут він тривалий час перебував серед запорожців та здобував своєю відвагою авторитет та повагу. На Запорожчині Петро й здобув прозвище «Сагайдачний», адже вправно орудував сагайдаком (луком). Сагайдачний, не зважаючи на своє перебування у Війську Запорожському, одружується зі шляхтянкою Анастасією Повченською.
Сім’я Конашевичів-Сагайдачних жила у Києві, на Подолі. У Петра та Анастасії народився син Лукаш, якого дуже любили батьки.
Перше боєве хрещення Сагайдачного відбулося під час виснажливого походу до Молдавського та Волоського князівств, що відбувся восени 1600 року. «Тоді кілька тисяч козаків на чолі з Гаврилом Крутневичем допомагали великому гетьману Корони Польської Яну Замойському воювати з протурецьким молдавським господарем Михайлом Хоробрим. 20 жовтня поблизу села Буків на Волощині вони перемогли турецько-молдавське військо».
Протягом 1601-1603 років Петро Конашевич-Сагайдачний брав участь у Лівонській кампанії Речі Посполитої та разом зі своїми побратимами на чолі з гетьманом Самійлом Кішкою воював із шведами на берегах Балтійського моря. Після цього Петро відзначився у морському поході 1606 року до завойованої турками Варни, в 1608 році штурмував у лавах запорозького козацтва Перекоп, а в 1615 році — Білгород (Акерман). Військові звитяги, природна вправність та неабиякі особисті амбіції козака Сагайдачного не пройшли повз увагу січового товариства і в 1616 році, під час чергового походу на османську фортецю Кафа (суч. Феодосія в Криму), йому вперше довірили гетьманську булаву.
Влітку — восени 1618 року українські козаки на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним взяли участь у спробі завоювання Річчю Посполитою Московського царства. Під час цього походу, як свідчив сучасник, багато «московських міст, замків та поселень здобуті, спалені, висічені Сагайдачним», зокрема Рильськ, Курськ та Лівни. Також 20 липня козаками після багатьох штурмів було здобуто місто Єлець, а потім декілька інших російських містечок. 6 жовтня українські полки підійшли до села Котел неподалік Донського монастиря, що поблизу Москви. Українсько-польське та московське війська вишикувалися одне проти одного й до герцю стали їхні командувачі.
Тоді гетьман Конашевич-Сагайдачний зійшовся сам на сам з царським воєводою В. Бутурліним і переміг його — спочатку вибив з його рук списа, потім вдарив його перначем по голові так, що той звалився з коня. Після того як московити відійшли, військо Сагайдачного підступило до мурів Москви й почало готуватися до штурму в районі Арбатських воріт. При цьому ворота готувалися підірвати козацькі саперні майстри — французи Ю. Безсон та Я. Без. У ніч з 10 на 11 жовтня відбувся штурм Арбатських воріт, a 11 жовтня козаки взяли участь у великому штурмі Москви поблизу Тверських воріт. Однак у результаті прорахунків головного командувача армії Речі Посполитої здобути столицю Росії так і не вдалося й козаки повернулися додому. По дорозі до України вони взяли в облогу Калугу, однак її також не вдалося захопити.
Після повернення з чергового походу козаки традиційно зібралися на Масловому Ставі поблизу Білої Церкви, щоб підтвердити гетьманські повноваження Петра Конашевича-Сагайдачного або ж переобрати його. Ось як відбувалася та рада за свідченням київського намісника Павла Пячинського: «Новини звідси тільки про козаків. Зібралися на Масловому Ставі і після взаємних суперечок затихли. Сагайдачний на гетьманстві підтвердився.
У лютому 1620 року гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний відіслав своїх послів до московського царя. Очевидно, головною причиною такого кроку Сагайдачного була неспроможність польського уряду матеріально забезпечити таку велику кількість українського козацтва. Адже король хоча й видавав платню для однієї тисячі людей, але одночасно заборонив робити походи на турецькі володіння, що означало позбавлення можливості здобувати традиційний «козацький хліб» для більшої частини запорожців. Саме ця заборона Варшави й підштовхувала Військо Запорозьке у бік північного монарха. Крім того, така дипломатія, на думку керівництва українського козацтва, мала б заохотити Сигізмунда III Вазу до більшої поступливості стосовно відновлення козацьких «вольностей». Зважаючи на загрозу вторгнення османської армії до Польщі, сеймова шляхта у 1620 р. ухвалює постанову, в якій зазначалося, що «зараз ми військо Козацьке за стипендії ухвали сейму, плата їм призначена, з того аби під началом гетьмана нашого були».
Хотинська битва розпочалася 2 вересня наступом головних сил турецької армії по всьому фронту і концентрованим ударом на позиції козацьких полків Сагайдачного, у результаті чого українці втратили близько сорока чоловік вбитими і пораненими й змушені були за наказом свого гетьмана у ніч з 2 на 3 вересня зміцнювати пошкоджені гарматним вогнем турків земляні укріплення — вали, рови та шанці.
Талант українського гетьмана як полководця в усій повноті проявив себе вже 3 вересня при перегрупуванні козацького війська під час бою з метою переходу від оборони до контратаки. Згідно з дослідженнями істориків, того дня, щоб уникнути втрат від щільного гарматного і рушничного вогню противника, П. Конашевич-Сагайдачний зосередив сили на правому і лівому флангах, при цьому оголивши позицію в центрі. Збільшення чисельності військ на флангах посилювало запланований удар на основних напрямках контратаки. Турки, опинившись у вогняному «кільці» між двома угрупованнями козацької армії і не витримуючи інтенсивного рушничного вогню запорозьких піхотинців, почали спішно відступати. У результаті таких дій українських козаків турецький султан Осман II втратив близько десяти тисяч добірного війська. «Не буду ні їсти, ні пити, доки того Сагайдачного не приведете», — гніваючись, віддав наказ султан Османської імперії. Але цей наказ так і не був виконаний турецькими воєначальниками — гетьман Сагайдачний на чолі елітних підрозділів Війська Запорозького несподівано увірвався до ворожого табору. «Після раптового вторгнення запорожців у табір Османа турками оволоділа паніка: люди всіх звань і станів були в несказанній тривозі, сам Осман, який ще недавно гадав, що немає нікого у світі могутнішого за нього, тепер на власні очі побачив усю хиткість свого становища...», — засвідчував очевидець тих подій.
У нагороду за успішні дії під Хотинською фортецею Петро Конашевич-Сагайдачний з рук королевича Владислава отримав нагородний меч, який був інкрустований золотом та дорогоцінними діамантами із зображенням алегоричних сцен суду над Соломоном та бою античних воїнів. На ньому напис латинською мовою: «Владислав Конашевичу — кошовому під Хотином проти Османа».
Однак після отриманих у бойових сутичках ран Петро Конашевич-Сагайдачний помер у квітні 1622 року. Це була величезна втрата для Війська Запорозького та для всієї України. На смерть великого кошового було написано багато поем, виголошено речей та пролито сліз. В історію Україні гетьман Сагайдачний увійшов як умілий воєвода, талановитий стратег та мудрий керівник.
Комментариев нет:
Отправить комментарий